Одного сонячного літнього дня Цикада, яка весело співала на гілці дерева, помітила Мурашку, яка наполегливо тягла на мурашник важке зернятко.
Цикада з висоти своєї гілки, з насмішкою звернулася до Мурашки:
– О, маленька Мурашко, чому ти працюєш так наполегливо цього прекрасного дня? Приєднуйся до мене, співаймо разом під літнім сонцем!
Мурашка зітхаючи під тягарем на те відповіла:
– Я збираю запаси на зиму, Цикадо. Треба бути готовим до холодних днів, коли їжі не буде вдосталь.
Цикада сміючись і співаючи продовжила:
– Зима ще далеко! Чому перейматися цим зараз? Є час для праці і час для відпочинку, а зараз час розважатись!
Мурашка на це рішуче відмовила:
– Той, хто не думає про майбутнє, може зіткнутися з неприємностями, коли часи зміняться.
Цикада лише засміялася і продовжила свою пісню, а Мурашка пішла далі, відвозячи зернятко до свого дому.
Час пройшов, і наставала зима. Цикада, вже не співаюча, а трясучись від холоду та голоду, побачила, як Мурашка зі своїми друзями в теплі та достатку насолоджується зібраними запасами.
Цикада тремтячим голосом сказала:
– Мурашко, будь ласка, допоможи мені. Я голодна та змерзла, не знала, що зима буде такою суворою.
Мурашка співчутливо, але твердо:
– Цикадо, ти співала влітку, поки я працювала. Тепер ти мусиш зіткнутися з наслідками своєї безтурботності.
Цикада зрозуміла свою помилку, але було вже занадто пізно. Вона усвідомила, що важливо бути працьовитим і передбачливим, як Мурашка.