У лісовому краю жив шакал на ймення Чандарава. Одного разу від лютого голоду він забився у місто. З усіх сторін збіглися голодні пси і, голосно гавкаючи, кинулися на нього.
Нещадно покусаний, рятуючи життя, шакал шмигнув у дім маляра, а там ускочив у велику бочку із синьою фарбою. Звідти він виліз геть синій. Пси, що чекали на нього під дверима дому, навіть не впізнали його, і пофарбований шакал спокійно побіг до рідного лісу.
Забачивши дивовижного звіра із синьою, як у самого бога Шіви, шиєю, лісові мешканці – леви, тигри, пантери, вовки та і решта – із жахом кинулися тікати.
Хто знає, чого сподіватися від цього чудовиська, – приказували вони. – Краще сховатись од нього подалі.
Чому ви всі втікаєте? – зупиняв їх Чандарава. – Вам нема чого боятися. Мене сьогодні створив сам Брахман. «Віднині помазаний мною на царство, – сказав він, – ти будеш володарем над усіма звірами».
– Прав нами, о царю! – визнали його лісові мешканці.
Новоспечений «цар» подарував левові посаду головного радника, тигра зробив керуючим палацом, пантері довірив охорону царської скарбниці, а вовка призначив палацовим сторожем. Зі своєю ріднею, шакалами, він навіть не захотів говорити: наказав вигнати геть усіх до одного.
Із того часу всі хижаки приносили здобич шакалові, а вже він – своєю царською владою – розподіляв її між своїми підданими.
Якось, сидячи на раді, він почув десь далеко тужливе виття шакалів. І тут од великої радості з його очей полилися сльози, він скочив і голосно завив у відповідь. Звірі одразу збагнули, хто перед ними.
– Як же обдурив нас цей пройдисвіт?! – у гніві вигукували вони.
– Це ж усього-на-всього жалюгідний шакал! За обман – розірвати негідника!
Шакал намагався було втекти, але його наздогнали й роздерли на дрібні шматки.
Пояснення:
- Брахман – представник вищого суспільного кола в Індії; тут: Бог-творець.