📖 Зимові вірші | 👁️ 99

Share

ЗИМА-БІЛОСНІЖКА

Ходить, ходить зима гаєм – Білосніжка,

Килимочки простеляє по доріжках.

Беріз коси стрічечками заплітає,

По ярочках з потічками розмовляє.

Ходить, ходить зима в полі – Білосніжна,

Розклада в полях перини, як на ліжках.

Накрива дбайливо ниви в час негоди,

Щоби спали без пригод озимі сходи.

Ходить зима по узбіччям, то в діброві,

То шелесне, тошепоче в чар-розмові.

То розкине перли ясні на полянці –

Та й назустріч любій, красній тій Веснянці…

* * *

ЗИМОВИМ ШЛЯХОМ

Село. Хатки у кожушках,

І верби в снігових шапках.

Темніє кучерява груша,

Кидає синю тінь на шлях.

І тиша. Сонно сунуть сани…

Дзвіночок раптом: тень-телень

І знову тиша…

Тоне, тоне

У срібній ночі білий день.

* * *

ВЕЧІР ІДЕ

Сонечко спить давно вже

За білою горою,

А вечір зорі ниже

Ниткою золотою.

Мороз ходить по дворі,

На льоду іскри креше,

На снігу світить зорі,

На вікнах квіти пише.

А місяць сіє світло

По стінах, по помості –

Так тихо, так привітно

Йде вечір до нас в гості.

* * *

СНІГОВА БАБА

Що за гамір?

Що за гра?

Ліпить бабу

Дітвора!

Ой же, баба

Снігова,

Біла в баби

Голова.

Ой, у баби

Горб на спині

І ломака

Он яка!

Ніс у баби

З картоплини,

Рот у баби

З буряка!

* * *

СИПЛЕ СНІГ

Сипле, сипле, сипле сніг.

Мов метелики сріблисті,

Ті сніжинки, білі, чисті,

Тихо стеляться до ніг.

Сипле, сипле, сипле сніг.

Сипле, сипле, сипле сніг.

Тихо, легко і спроквола

Покриває все довкола, –

Ні стежок, ані доріг…

Сипле, сипле, сипле сніг.

Сипле, сипле, сипле сніг.

Вже присипав доли, гори,

Вже весь світ, мов біле море,

Біле море без доріг.

Сипле, сипле, сипле сніг.

* * *

КОЛЯДКА

Ой, пригода, пригодочка,

Прилинула колядочка,

Щебетала на всі броди:

Гей, сходися, рідний роде!

Та послухай довгі речі,

Як дзвеніли наші мечі,

Та пригадай довгі змаги,

Як шуміли наші стяги,

Як літали полки птахом,

Як дудніли коні шляхом,

Як купались в сонці поля,

Як сміялась наша воля.

Ой, пригода, пригодочка,

Щебетала колядочка,

Закликала на всі броди:

Гей, сходися, рідний роде.

Гей, збирайся на всі шляхи,

Вервечками рідні стяги.

Гей, гуртуйся на всі смуги

Витягати ясні плуги,

Вислухати довгі речі,

Готувати руки й плечі.

Щоб дзвеніли нашим шляхом,

Щоб кружляли кличі птахом,

Щоб горіли в маках поля,

Щоб вернула наша воля!

Ой, пригода, пригодочка,

Щебетала колядочка:

Промайнула гори, води,

Закликала на три броди:

А з третього на четвертий,

На китайці розпростертий.

* * *

ЯСЕНЕЦЬ

Ой зима, ой зима,

Квіточок вже нема.

Беріжок, моріжок

Прикрив білий сніжок.

Ой зима, ой зима,

А нам горя нема:

Теплі в нас кожушки

Міцні чобітки,

Ще й бабуся стара

Рукавички сплела.

Ой зима, ой зима,

А нам горя нема:

Ми вже всі назубок

Знаєм кожний урок;

Погуляєм гуртком –

То сніжком, то льодком!

По цей бік, по той бік

Всі підем на потік –

На воді морозець

Нам засклив ясенець!

* * *

СНІЖОК ТРЯСЕ

(“Гей, сніжок трясе”)

Гей, сніжок трясе

Вільно, вільно.

Порівняв усе

Всюди рівно.

Покрив беріжки

Й пагорбочок,

Накрив доріжки

Для саночок.

Линуть саночки

Скорі, скорі,

На них – діточки

Яснозорі.

Щось щебечуть все.

Дзвонять сміхом,

А сніжок трясе

Тихо, тихо…

В далеку Верховину,

Що мріє у півсні,

У тиху полонину,

В Карпати чарівні!

* * *

ПТАШКИ ВЗИМКУ

І

Ой зима лютує дуже,

Посмітюшкам це байдуже,

Повтирали дзьобчики,

Витрусили чубчики,

Хвостиками повертіли –

На подвір’я полетіли.

Прилетіли під світлицю

І зустріли там синицю:

– Ой сестричко, добрий ранок,

Що ти їла на сніданок?

– Не пила я та й не їла,

Від морозу здеревіла.

– Ой синичко, не журися,

Сюди-туди повернися,

Ходи з нами, козаками,

Знайдем скриню з калачами,

Дамо тобі повну скриню,

Будеш у нас за ґаздиню!

II

Горобчик:

– Цір-цір, цір-цір,

Вийди, Івасю, надвір!

Синичка:

– Час-час, час-час,

Вийди, Марусю, до нас!

Посмітюшка:

– Цинь-цинь, цинь-цинь,

Хлопчику, зернятко кинь!

Жовтобрюшка:

– Ціть-ціть, ціть-ціть,

Нас рятувати спішіть!

Всі пташки:

– Цір-цір, ціть-ціть,

Діти кохані, спішіть!

Цинь-цинь, час-час,

Подбайте, діти, про нас!

На сніданочок для пташки

Киньте зерен, киньте кашки.

Ми ж все літо працювали –

Сади з черви обчищали,

Ще й співали всім на втіху,

Світ навколо звеселяли!

Цір-цір-цір!

* * *

СНІЖНИЙ ПУХ

Сніжний пух, білий пух

Від сонечка тане;

Зими дух, блідий дух

Вже більше не встане.

Промені запечуть –

Пропадуть морози,

І зимі потечуть

По личеньку сльози.

Потічки попливуть

Весело заграють,

Мотильки оживуть,

Птиці заспівають.

Квіточки зацвітуть

На траві, як з шовку –

Діточки наплетуть

Вінків на обновку.

* * *

БІЖИТЬ ЗАЙЧИК ПО СНІЖКУ

Біжить зайчик по сніжку

У новому кожушку –

Гей, гей, тепленько,

Радується серденько.

Раптом вибіг із хати

Бурко, песик кудлатий.

Гав, гав! Бачить слід –

Буде зайчик на обід!

Сюди, туди, полями

Біжить зайчик до мами.

Мик, смик! Пропав слід –

Пропав песиків обід!

* * *

ЗИМА НАСТУПАЄ

Сіре небо, сіро-біла

низина –

Все кругом заворожила

тишина.

Сіра мла понависала

з верхів гір,

Біла ніч заколисала

весь простір.

* * *

ДІД МОРОЗ

Ходить Мороз надворі

По широкій оборі,

Ще й по горах-дібровах –

У чоботях пухових.

Старий він, сивий він,

З бородою до колін.

Ходить-бродить у шубі,

Біла шапка на чубі.

Ходить лютий, сердитий,

Когось хоче вкусити.

Старий він, сивий він,

З бородою до колін.

Як діток де зустріне –

Сніг у вічі їм кине,

Ще й зубами заблисне

І за пальчик потисне.

Старий він, сивий він,

З бородою до колін.

Дітям смішки – гуляють,

Сани з гірки спускають –

Скоро, скоро, скоренько

Аж червоне личенько.

Не злякає їх він –

З бородою до колін.

А за Дідом Морозом

Дмуха вітер з погрозом,

Дмуха вітер сердитий,

В сніговицю сповитий.

Свище люто, гуляє,

Пісню грізну співає.

Як в селі він ночує –

Всі дороги задує,

Гори снігу натрусить,

Діток в школу не пустить.

Свище люто, гуляє,

Пісню грізну співає.

Дітям смішки – гуляють,

Сніг з дороги згрібають:

Через пагорби й доли

Вчасно прийдуть до школи!

Дарма вітер гуляє,

Пісню грізну співає.

* * *

КАЗКА ПРО ДІДА МОРОЗА ТА БАБУ ЗАВІРЮХУ

У пралісі, у лісі –

Палац чудовий, чистий:

Одні кришталі в стрісі,

А зруб – увесь льодистий.

Поміст як сонце сяє,

А постіль – білі пухи.

Такий-то дім прекрасний

У Баби Завірюхи!

А Баба Завірюха

Мороза Діда має;

Та баби дід не слуха,

Усе один гуляє.

На села ходить в нічку,

Як згасне промінь сонця, –

То міст кладе на річку,

То квіти на віконця.

А баба все сердита,

Що дід один гуляє,

В метелицю сповита,

Шляхи всі замітає.

Холодним вітром дмуха,

Кладе замети всюди,

Щоб дід бабусю слухав

І не ходив нікуди.

* * *

ДЗВІНОЧКИ ДЗВОНЯТЬ ДРІБНО

Дзвіночки дзвонять дрібно,

Дзвіночки при санках –

Як біло, як біло-срібно

Прослався рівний шлях.

Саночки линуть сміло,

У птаха взяли лет,

Як біло, біло-срібно

Блищить зими намет.

Гей, міниться перлисто

Між вербоньками путь;

Як чисто, хрустально чисто

Ллєсь воздух в мою грудь!

Інеєм трусить сніжно

На очі на чоло;

Як ніжно, безмежно ніжно

Цілунком обняло.

Садочки мов леліють,

Мов сиплять вишні цвіт;

Я лину в білу мрію,

У казки срібний світ.

* * *

ГАЙ ВЗИМКУ

Не гайся, хлопчику, не гай,

На саночки сідай,

Поїдем, серце, в білий гай,

В казок зимових край.

У гаї молоді дубки

Зросли у височінь

І сніжні одягли шапки,

Підперли неба синь.

Схилилась до дубка сосна,

Задумлива сосна;

В голках – рясна, в шишках – рясна,

Зелена, як весна.

Берізка біла і струнка –

Красуня у гаю –

Вдивлялась в дзеркало струмка

На вроду на свою.

Дзюрчить струмок попід сніжок,

Розказує своє –

Прийшов цапок на бережок,

Водичку чисту п’є.

Промчався зайчик через хмиз,

До потічка прибіг,

Води попив, кори погриз,

Під кущиком приліг.

Збиточна білка молода

Стрибає по сосні,

Шишками в зайчика кида,

Його турбує в сні.

А дятел шишку ту схопив,

Та білці не віддав, –

У дірку від сучка встромив,

Насіння виїдав.

Про шишку білочка не дба,

Бо в неї у дуплі

Багато всякого добра

І ласощі смачні.

Ліщинові горішки там,

Солодкі ягідки

І ще, на закуску білкам,

Засушені грибки.

Тож білочка не журиться,

Чи довго буде сніг:

У кожушку зажмуриться –

І їсть собі горіх.

* * *

МОРОЗ

Ходить Мороз надворі

По широкій оборі,

Ще й по горах-дібровах –

У чоботях пухових.

Старий він, сивий він,

З бородою до колін.

Ходить-бродить у шубі,

Біла шапка на чубі.

Ходить лютий, сердитий,

Хоче когось вкусити.

* * *

СНІЖОК ТРЯСЕ

(Ой, сніжок трясе)

Ой, сніжок трясе

Вільно, вільно –

Засипає все

Густо, рівно.

Порівняв горби

З долинами –

Зрівняє карби

Межи нами.

Ой, сніжок трясе

Біло, біло –

Присипає все,

Що боліло…

Мече, мов в піну

Літ скрижалі:

За ранню вину

Й пізні жалі.

Ой, сніжок трясе

Срібно-сніжно, –

Пригортає все

М’яко, ніжно.

Що зійшло в любові,

В труді, в крові

Тулить в смути дні

До обнови.

Ой, сніжок трясе…

* * *

ЧОРНЕ-БІЛИМ

Кряче ворон, крилом крає

Блакитну світиль.

Рідне поле укриває

Море білих хвиль.

І безмежне, і безкрає

Котиться до ніг.

Чорний ворон, крилом крає

Чорним білий сніг.

А вже стала пригодонька

Чи в лад, чи не в лад,

Закохалася зимонька

В кучерявий сад.

Полюбила, накупила

Пухових кирей,

Кучерики прикрасила

В блискучий іней.

Сни криштальні, сни пропащі, –

Нові дні ідуть…

Ой, вже треба ліпшій, кращій

Залишати путь.

І шепоче зима стиха

В вишневім саду:

Ой, не згадуй, милий, лихом,

Коли відійду.

* * *

НА ЛИЖАХ

Сніги упали свіжі,

Прослався білий шлях

Візьму я бистрі лижі,

Полину, наче птах.

В далеку Верховину,

Що мріє у півсні,

У тиху полонину,

В Карпати чарівні!

Сподобалось читати? Постав свою оцінку 🥰
Кількість оцінок: 0 📊 Середній рейтинг: 0